Міжнародний дослідницький проект "Механізми функціонування пограниччя культур"

Упродовж травня – листопада цього року члени Спілки вчених Польського культурно-освітнього товариства „Відродження”, а також викладачі Бердянського університету менеджменту і бізнесу, які досліджують етнічну ситуацію Північного Приазов’я у контексті теорії пограниччя культур, спільно з працівниками Жешувського університету та Інституту славістики Польської академії наук брали участь у реалізації міжнародного дослідницького проекту, що складався з низки наукових експедицій та семінарів. Розвідки українських та польських вчених стосувалися мультикультуралізму у різноманітних формах його прояву. Бердянці відвідали культурні пограниччя у Польщі, Румунії, Словаччині, Єгипті, Ізраїлі та Туреччині.

На сьогодні важливим джерелом знань та інформації про пограниччя та засади його функціонування є чисельні наукові опрацювання західних дослідників у різних галузях. Складність і надзвичайність цього суспільно-культурного явища вимагає всебічного вивчення та інтердисциплінарного підходу до аналізу багато культурних регіонів, його мешканців та міжлюдських реляцій. Такий підхід значно поширює горизонти дослідження, дозволяє інтерпретувати значно більшу кількість матеріалів, тому до участі у експедиціях залучалися культурологи, антропологи, історики, релігієзнавці, філологи тощо.



Полонезкьой-Адамполь - околиці

Об’єктом досліджень у Каїрі, Єрусалимі були передусім релігійна пограничність та толерантність. Ці ж самі проблеми у контексті міжнаціональних стосунків розглядалися у Польщі, Румунії та Словаччині. У Туреччині, зокрема у Стамбулі, дослідження стосувалися польської меншини, саме тому члени Польської спілки вчених з Бердянська тричі відвідали цю країну. Напрацювання бердянців стали предметом розгляду й аналізу на засіданні вченої ради Інституту славістики Польської академії наук у Варшаві, що відбулася 6 листопада цього року.

Адамполь (польською) чи Полонезкьой (турецькою) – польська колонія, як її називають місцеві поляки, виникла у 1842 році у передмісті Стамбулу у азіатській частині Босфорської Протоки. Адамполь був заснований Міхалом Чайковським, письменником–романтиком, громадський діячем, який з часом прийняв іслам і був на службі у турецького султана, та його дружиною Людвікою Снядецькою як притулок для співвітчизників-католиків, які залишили поневолену батьківщину.



Польський орел на турецькій землі

Проте перша хвиля польських біженців до Стамбулу припадає 1795 рік, коли відбувся розділ Речі посполитої між Росією, Австро-Угорщиною та Прусією. Османська імперія розглядалась, як реальна сила, здатна змінити політичну ситуацію в Європі і таким чином повернути незалежність польській державі. Розглядалася навіть можливість створення польського легіону при турецькій армії. Також варто згадати, що 21.VIII.1841 року в рамках діяльності польського уряду у вигнанні на чолі з князем Чарториським було створено у Стамбулі так звану Орієнтальну агенцію, що входила до мережі закордонних визвольних організацій.

Таким чином Адамполь мав стати прикриттям для антиросійської дипломатичної діяльності уряду Чарториського на Балканах та Близькому Сході. Планувалося, що у майбутньому колоністи з Туреччини увійдуть до складу польської армії, що боротиметься з незалежність. Проте цим планам не було суджено сповнитись, тому колонія поступово перетворювалась у поселення з сільським типом господарювання.



Могила Л. Снядецької

Специфіка Адамполя, викликала низку відповідних проблем. Одна з них – це постійне протистояння домінуючій культурі турків та ісламу, збереження статусу своєрідної автономії. Саме через це колоністи, переважна більшість яких мала російське громадянство, постійно мусили шукати протекторату французького або австрійського посольства. Збереглася навіть фотокартка з зображенням місцевої школи, на якій можна помітити портрет австро-угорського імператора Франца Йосипа. Також від моменту заснування поселення до 1969 року польська громада не могла врегулювати питання земельної власності.

Прозаїчною проблемою, з якою зіткнувся Адамполь, що складався з осіб чоловічої статі, було питання продовження роду. Відомо, що дружинами польських колоністів ставали жінки, яких привозили з маєтків князя Чарториського у Галичині, або християнки з сусідніх грецьких та вірменських сіл. Проте у статуті колонії можна знайти обмеження щодо поселення на цих землях осіб іншої національності та віросповідання. Вдалося встановити факти, коли прибульці до Адамполю переймали домінуючу тоді польську культуру та традиції, тобто асимілювалися.

Важливими інституціями, що сприяли збереженню польської ідентичності були католицький костьол і школа, про які дбала ціла громада. Місцева парафія через складні побутові умови часто не мала власного настоятеля. Лише у 1870 році було побудовано дерев’яну святиню, яка була зруйнована під час землетрусу у 1894 р. Відновлений у 1914 році й функціонує до сьогодні.



Турецькі та польські символи поряд

Польська школа проіснувала до 30-х років ХХ століття, пізніше функціонувала турецька, у якій навчалися також турецькі діти з сусідніх сіл. У цій ситуації зростає роль родини та костьолу як просвітнього осередку. Молитовники, а також твори А.Міцкевича та Г.Сенкевича стають джерелом національної свідомості та своєрідним підручником польської мови, історії, культури тощо.



Католицький костьол у Стамбулі.

На початку 70-х років ХХ століття до Адамполя було прокладено сучасну дорогу, таким чином відносно замкнене село відкрилося світові. Значна кількість місцевих поляків продала землю та емігрувало до Австралії, Німеччини, Канади, або, отримавши освіту, як кажуть, втекла до міста. На сьогодні серед 600 мешканців цього села лише 90 осіб вважають себе польськими колоністами та продовжують культивувати мову та культуру пращурів.

Адамполь є прикладом толерантності, співіснування та взаємодії різних культур, польської та турецької. Це відомий у Туреччині та Європі туристичний центр, у якому місцеві поляки вдало розвивають цей бізнес, будуючи приватні пансіонати і міні-готелі. Незважаючи на чисельну перевагу турків місцевим головою завжди обирають поляка.

Крім того у Туреччині є багато відомих людей польського походження, зокрема вчених, громадських діячів, підприємців тощо.

Наші наукові розвідки що раз доводять, що об'єднана Європа XXI століття являє собою своєрідну мозаїку різноманітних народів, етносів, мов та культур, а також репрезентує широкий спектр віросповідань та вірувань. На перший погляд, це явище може відігравати дезінтеграційну роль у житті суспільства єдиного європейського організму, з другого ж боку, саме через таку різноманітність виявляється парадоксальна єдність. Сучасна наукова думка все частіше застосовує терміни полілог культур, мультикультуралізм, пограниччя культур, тому, якщо розглядати наш багатонаціональний Бердянськ саме через призму цих понять, то нам вдасться зрозуміти та зберегти його неповторну атмосферу.