Монографія Сухомлинова О.М. „Культурні пограниччя: новий погляд на стару проблему”

Монографія Сухомлинова О.М. „Культурні пограниччя: новий погляд на стару проблему” є результатом багаторічної дослідницької роботи над проблемою багатонаціональнотсі та міжкультурних контактів. Автор ретельно вивчив напрацювання своїх попередників та вміло використав новітні методологічні праці, в яких польські, українські, російські, швейцарські, англійські автори репрезентують інтердисциплінарний, відмінний від попередніх, спосіб трактування проблематики пограниччя культур. ( загрузить в формате PDF )

На тлі сучасного розмаїття термінів та підходів до вивчення питання культурної пограничності надзвичайно важливим є намагання молодого дослідника представити різноманітні візії мультикультуралізму, інтеркультуралізму, полікультурності, полілогу культур тощо. Широкий спектр термінологічного інструментарію є свідченням складеності розглядуваного явища та вимагає певного впорядкування, тому монографія, на нашу думку, може стати певною мірою компендіумом знань про спільні етнокультурні простори.

У монографії автор використовує власні статті, присвячені розглядуваним проблемам, що були опубліковані протягом 2004 – 2006 років у провідних наукових виданнях України, Польщі, Румунії тощо. Також у роботу увійшли реферати та виступи на наукових конференціях та семінарах у Києві, Варшаві, Стамбулі, Єрусалимі, Бухаресті.

Запропонований О. Сухомлиновим підхід, що базується на засадах збалансованого та об’єктивного аналізу, може спричинитися до „поміркованого” прочитання історії пограничних територій та розкодування мультикультурних знаків.

Розглядувана робота має логічну побудову і складається з двох основних частин та кількох тематичних розділів. Перша частина монографії „Загальні Механізми та принципи функціонування культурного пограниччя” має велике теоретичне значення; оперує загальними термінами та поняттями, що визначають сутність багатоетнічних просторів. Автор намагається розглядати механізми культурних погранич через призму сучасних суспільно-політичних подій, що призводять до появи нових багатонаціональних територій як невід’ємної ознаки глобалізованого світу.

У розділі „Культурне пограниччя як сукупність понять та явищ” Олексій Сухомлинов дає загальну оцінку стану дослідженості теми та тлумачить основні поняття, обґрунтовуючи при цьому доцільність використання того чи іншого терміну. Цікавим є підхід до аналізу рівнів міжкультурної взаємодії: зіткнення – конфлікт – стикання – сусідство – контакт культур. Правильне визначення характеру та інтенсивності взаємодії культур дозволяє дослідникам віднайти відповідний інструментарій.

Особлива увага приділяється архетипічним бінарним антиноміям (властивим будь-якому суспільству) як критеріям оцінки свого сусіда та об’єктивних реалій. Дослідник використовує новітні тенденції, скеровані на пом’якшення семантики антиномій центр – периферія, свій – чужий, пропонуючи менш емоційні – пограниччя та Інший.

Суспільно-психологічні категорії типу колективна свідомість, історична пам’ять, національна ідентичність, мала вітчизна, міф тощо відкривають перед дослідниками нові інтерпретаційні можливості. Вважаємо, що саме інтердисциплінарний підхід до вивчення феномену культурних погранич є запорукою повноцінного висвітлення проблеми міжетнічних контактів.

Проблемі польських південно-східних Кресів присвячений розділ „Особливості польсько-українського пограниччя”, у якому автор намагається довести, що Креси є типовим пограниччям (передусім культурним), проте не всі пограниччя можна назвати кресами. З цим, безперечно полоноцентричним суспільно-культурним явищем пов’язана низка сенсів, значення яких залежить від конкретного часу та простору.

Палімпсест кресової культури є спадщиною двох народів, саме польська та українська традиція сформувала специфічний образ цих земель.

На тлі суспільно-історичних подій зображена еволюція перцепції польсько-українського пограниччя як малої (приватної) вітчизни двох народів, що розглядається у контексті поняття ‘ідеологічна батьківщина’.

„Амбівалентність поняття ‘пограниччя’ (на прикладі кресів)” та „Еволюція образу Кресів у польській літературі” є результатом досліджень перцепції та трактувань Кресів сучасними науковцями, передусім літературознавцями, та польськими письменниками.

Автор простежує розвиток дискусії між українськими та польськими дослідниками, яка має перерости у міжнаціональний дискурс пограниччя. Відзначаються спірні моменти та факти, що призводять до діаметрально протилежного бачення спільної культурної спадщини. Наводяться найгостріші цитати щодо польсько-українського пограниччя з боку обох сторін. Сухомлинов О.М. намагається також висвітлити внутрішню дискусію, що розгорнулася у польських наукових колах.

Саме у цьому розділі дається характеристика українського трактування мультикуьтуралізму. Посилаючись на першоджерела цього поняття та історичний контекст, автор пояснює чому дослідники уникають поняття ‘пограниччя’ як повноцінного наукового терміну.

Важливе місце посідає аналіз польських кресових архетипів та міфів як складової пограничного способу мислення та регіональної ідентичності.

Далі простежуються засади функціонування топосу України та польсько-українського пограниччя, “слов’янської Шотландії” у польській літературі від Ренесансу до другої світової війни. Автор відзначає, що завдяки українській школі у польському романтизмі вкоренився образ й утвердився міф втраченої Аркадіїї, „країни сповненої медом і молоком”. Називаються чинники, що спричинили еволюцію образу Кресів та світогляду митців. Робляться висновки щодо джерел розбіжностей, навіть полярності, у візії території пограниччя, автор зазначає, що витоки даного парадоксального явища знаходяться у перспективі бачення Кресів та їхньому статусі.

Друга частина монографії „Пограничність геополітичних просторів” є спробою прикладного застосування теоретичних засад функціонування культурних погранич у конкретних часопросторах, зокрема у Туреччині, Буковіні та Східній Україні. Цікаво, що, як зазначає сам О.Сухомлинов, бачення мультикультуралізму названих територій, формувалося завдяки безпосередньому контакту з поліетнічною культурою чи її реліктами цих погранич.

У монографії можемо знайти новий погляд на історичну польсько-турецьку минувшину. Перелічені факти мають сформувати позитивне, позбавлене стереотипів, бачення історичного процесу та засвідчити факти культурної інтерференції на польсько-турецькому стиковому пограниччі.

Окремий розділ присвячений польському поселенню у Туреччині та деяким особистостям, що були посередниками між двома культурами і належали до еліти чужої суспільної системи. Відзначається політичне значення Великої Порти у боротьбі польського народу за власну державність. Одна з наукових розвідок присвячена Міхалу Чайковському (Садику Паші), польському письменнику-романтику, народженому в Україні.

Заслуга автора полягає в тому, що він наводить маловідомі факти з історії польсько-турецьких контактів, що може спричинитися до змін у сприйнятті Туреччини як суто орієнтальної держави.

Проблема регіоналізації поліетнічних теренів знайшла відображення у чотирьох наступних розділах: „Буковина як пограниччя культур (у контексті інтеграційних процесів у Європі)”, „Буковинська багатокультурність: міф чи реальність?”, „Буковинська спільнота Бердянська: синкретизм культури та регіональна ідентичність”, „Релятивність мовного та культурного погранич”. Дослідник простежує процеси формування буковинського регіонального етносу у різні історичні періоди. Дає характеристику суспільно-культурним системам, що визначалися приналежністю до того чи іншого державного організму. На прикладі сучасного „буковинського руху”, зокрема об’єднання буковинців у Бердянську, доводиться факт існування окремого регіонального типу ідентичності, яка, попри певні конфлікти та суперечки, які мали місце в історії цього краю, базується на толерантності та культурному полілозі.

Останні розділи представляють етнічну картину сучасної України, східних її регіонів. Використовуючи поняття соціології міста Олексій Сухомлинов намагається дати теоретичне обґрунтування і впровадити у науковий обіг термін ‘культурний тигель’. Враховуючи всебічну пограничність міста, у тому числі й культурну, як суспільного утворення, вважаємо такий підхід цікавим і перспективним, проте розглядуване поняття вимагає більш докладного науково-теоретичного обґрунтування.

Цінними є також дослідження присвячені польській діаспорі (тобто полонії) у цьому регіоні. Автор називає головні чинники, що сприяють збереженню національної ідентичності, а також визначає причини асиміляції. Польська меншина розглядається у контексті загальних процесів совєтизації, спрямованих на формування „нової людини” Homo Soveticus.

Сухомлинову О.М. вдалося досягти поставленої мети, застосовуючи науковий досвід вітчизняних та зарубіжних колег, а також фактологічний матеріал, автор довів науковість та універсальність поняття культурне пограниччя. Головним досягненням можна вважати результати застосування науково-термінологічного апарату у дослідженнях конкретних геополітичних територій.